Курсова робота " Використання притчі на уроках української мови та літератури як засобу підвищення ефективності сучасного уроку"

Вступ

Сучасна система освіти передбачає всеохоплююче включення учня в навчально-виховний процес.  Основну частину часу  дитина проводить у школі, тому уроки та позакласні, позашкільні заходи мають бути ефективними, чітко спланованими та проведеними. Відомо , що рівень кваліфікації та педагогічної майстерності в кожного педагога свій, тому кожен обирає власну тему, працюючи над певною проблемою, а також форми методичної роботи, засоби вдосконалення техніки й технології. Успішне використання тієї чи іншої технології навчання вимагає від педагога глибоких знань навчального предмета, педагогіки, психології; залежить від ерудиції, практичних умінь учителя, його творчості та майстерності. Педагог має вільно володіти методиками, які формують світогляд, ціннісні орієнтації дитини, вміння й навички, необхідні для життєвого та професійного вибору. Тому моє педагогічне кредо - «Щоб мати право вчити інших, потрібно постійно вчитися самому» - повністю відображає глибинну суть підходів до організації педагогічної діяльності. Незважаючи на розмаїття нововведень, основної формою організації навчальної діяльності залишається урок. Сукупність методів і прийомів на кожному етапі уроку складає мікроструктуру уроку. Розробка її з позиції досягнення найбільшої адекватності у кожній конкретній ситуації дозволяє гнучкіше використовувати всю структуру того чи іншого типу уроку. Важливими є всі етапи уроку. Проте , часто спостерігаються випадки, коли вчитель довго не може заспокоїти, організувати учнів, мотивувати їх навчально-пізнавальну діяльність. Виникає потреба пошуку нових засобів організації та мотивації навчальної діяльності. Таким елементом можна вважати притчу. Прийом використання притчі на уроці має відповідати віковим, індивідуальним особливостям учнів, специфіці конкретної ситуації уроку. Притча – унікальний матеріал для використання на різних етапах уроку. Питання ефективності цього жанру розглядали вітчизняні та закордонні науковці К.І. Алексєєв, І.В. Вачков, Дж. Міллс, Р.Кроулі та ін. використовуючи притчу, учитель може керувати увагою класу, актуалізувати потрібний змістовний контекст, мотивувати навчальну діяльність учнів, виховувати певні моральні якості. Притча виконує основні навчальні та виховні завдання   уроку: створення мотиваційного поля, сприятливої атмосфери на уроці, позитивні зміни на рівні цінностей і ставлень. Пошук засобів підвищення ефективності уроку української мови та літератури — особливо актуальна проблема сучасного увчителя — словесника. Наше дослідження передбачає вивчення методичних аспектів застосування одного з засобів, що здатен мотивувати учнів до навчально-пізнавальної діяльності — притчі. Робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

       1. Методичний коментар щодо використання притчі, як навчально-виховного засобу на уроках словесності

 Зміна пріоритетів у нашому суспільстві, де головною цінністю, суб’єктом культури і життя є людина, вимагає від сучасної системи освіти новаторського забезпечення навчального та виховного процесу, який ґрунтується на демократичних засадах, принципах особистісно орієнтованої взаємодії. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема взаємодії з дітьми підліткового та юнацького віку в особистісно орієнтованому навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.  В рамках системи відносин формується досвід спілкування, відбувається пізнання правил і норм людських взаємовідносин, розвиток  моральних якостей, що впливає на формування всіх сторін особистості учня.У законі «Про освіту» поставлено завдання - підвищити ефективність уроку як основної форми навчання та виховання, досягти більш ґрунтовного засвоєння основ наук. [ 1, с. 7]

Урок дає можливості судити про різні аспекти шкільного життя – про розвиток учнів, рівень їхніх знань і вихованості, про майстерність вчителя, стан методичної та самоосвітньої роботи в школі. Повноцінні уроки збуджують зацікавленість школярів вивченням мови та літератури і стимулюють розвиток їх мовлення, читацьких умінь та діяльнісних рис високоморальної  та естетично розвиненої особистості.Найважливішим є осмислення необхідності нових підходів до проведення уроків української мови та літератури, до їх технологічного і методичного забезпечення. [1, с. 12 ]

Цікавою проблемою, на нашу думку, є технологія уроку, що передбачає системний підхід до навчального процесу. Цей підхід охоплює всі основні аспекти розробки системи уроків – від постановки  мети і конструювання навчального процесу до перевірки його ефективності.

Головне в уроці – його зміст, який визначається державною програмою, де встановлено обсяг і характер навчального матеріалу, послідовність його вивчення, види робіт з розвитку зв’язного мовлення. Урок являє собою цілісну систему, у якій все взаємопов’язано: мотиви, цілі, добір змісту навчання, добір завдань, виконувана учнями сукупність навчальних дій, використовувані вчителем методи і способи організації навчальної діяльності учнів, структурна побудова уроку, результати учіння. [2, с. 14 ]

Організація уроку є одним із основних його аспектів Мета організації полягає в забезпеченні успішної реалізації змісту та завдань навчання, умов для ефективної взаємодії вчителя й учнів у навчально-виховному процесі. Учені і практики виділяють два аспекти організації уроку: упорядкованість та спрямованість. Упорядкованість визначається кількісно як рівень організованості системи, тобто її певний стан. Спрямованість характеризує відповідність чи невідповідність організації умовам навколишнього середовища (І.Радченко). З точки зору забезпечення впорядкованості уроку організація передбачає раціональність його структури в цілому і структурних компонентів зокрема; педагогічної діяльності вчителя, навчально-пізнавальної діяльності учнів, стосунків між ними; матеріально-технічне оснащення уроку, раціональне використання часу на уроці. Успішна реалізація навчального матеріалу на уроці значною мірою залежить від раціональної організації педагогічної праці вчителя-словесника та навчально-пізнавальної діяльності учнів. Організація педагогічної діяльності вчителя на уроці передбачає:

- постановку доцільної та раціональної мети (практичної, виховальної, загальноосвітньої та розвивальної) і завдань навчання;

- мотивацію спільної діяльності вчителя та учнів;

- знання умов навчання: вікових особливостей учнів, специфіки конкретного класу;

-  планування, нормування діагностування, прогнозування, стимулювання,

-  контроль і корекцію процесу навчання та його результативності;

-  знання основних методичних вимог до сучасних уроків української мови та літератури;

- урахування дидактичних і методичних принципів навчання;

- використання раціональної та ефективної технології навчання. [ 1, с. 19]

Мета уроку — основа ефективної діяльності вчителя та учнів, що визначає характер їх взаємодії. Вона реалізується у спільній діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу. У дидактиці зміст ціле покладання знайшов відображення у триєдиній меті уроку, яка конкретизує можливості навчання, розвитку та виховання учнів під час опанування ними навчальним матеріалом. Мета уроку не виникає стихійно, а узгоджується із цільовими установками, визначеними до курсу або розділу, стандартами освіти, враховує особливості учнівського колективу та відображає можливості вчителя. У меті уроку формулюється ключовий результат, до якого повинні прагнути учасники навчального процесу, і, якщо вона визначена нечітко чи вчитель погано уявляє собі шляхи та способи її досягнення, ефективності уроку важко досягти. Суттєвими ознаками цілі є:

 - модель бажаного результату;

 - прагнення його досягти.

Способи визначення цілей навчання (за М.Кларіним):

 -  через зміст предмета (вивчити певне явище тощо);

- через діяльність учителя (ознайомити учнів із..., продемонструвати прийоми тощо);

-  через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного й інших видів розвитку учнів (формувати вміння, навички..., розвивати мислення... тощо);

- через діяльність учнів (дослідити певне явище, розв'язати задачі тощо). Цілереалізація - це процес, під час якого ціль із внутрішньої мети переходить у наслідок - результат діяльності. [1, с. 23 ]

        Основним засобом впливу на свідомість дитини є слово. За допомогою слова педагог впливає на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативних, на позитивний розвиток особистості. Проте слово не повинно бути жорстоким, грубим, холодним. На думку В. Сухомлинського, «слово — найтонший дотик до серця: він може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок — зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...». [4, с. 5 ]

Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з

психологічно розвинутими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина формує та здобуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості через активне спілкування з розвинутими особистостями, вона сама стає особистістю.

Можливість спілкування – величезна цінність, якою наділені люди. Мало хто про це замислюється, але навіть уявити неможливо, що стане зі світом, якщо водночас всі люди втратять можливість спілкуватися один з одним. Мова, мовлення, комунікація – це необхідна умова життєтворчості кожного учня. Провідна ідея даної роботи полягає у створені оптимальних умов використання слова для розвитку особистості учня, його здібностей, що є підґрунтям для самопізнання, саморозвитку та самовираження в майбутньому, засобом становлення особистості успішної, гармонійної, комунікабельної. [ 4, с. 9]

     Ґрунтовність дослідження даної проблеми підтверджують праці вітчизняних науковців (В.Бадер, О.Біляєва, І.Беха, Л.Виготського, С.Дорошенка, В.Каліш та ін.), в яких розглянуто різні аспекти цінності слова в педагогічній діяльності: дидактичні, методичні, педагогічні, психологічні. Зокрема, Л.Виготський зазначав, що цінність діалогічної конструкції – в її природності щодо емоцій, жестів, коротких та швидких відповідей, а монологічної – в художній забарвленості, лексичному, синтаксичному збагаченні, вияві особистого бачення. Метафори та притчі ілюструють різні аспекти духовного розвитку людства і є хорошим засобом регулювання емоційної атмосфери в групі та змістовного навантаження. Організація , підготовка та проведення уроку словесності передбачає добір дидактичного та мотиваційного матеріалу, матеріалу, який несе певне виховне навантаження. Одним із засобів реалізації навчальної, виховної та розвиваючої мети уроку є застосування притчі, що значно підвищує його ефективність.Притча як один з найдавніших фольклорних творів4 дидактичного характеру відтворює світоглядне кредо народу, є формою вираження його самосвідомості та мініатюрним прикладом тієї чи іншої культури. У культурно-історичному плані формування жанру класичної притчі пов’язане з етапом становления морально- етичних норм суспільства. Тексти притч зберігають інформацію з історії, етнографії, національної психології, національної поведінки, відображаючи мовні чинники крізь призму духовної культури, створюють свої концептуальні картини світу, відображені в картинах мовних. Проте дискурс притчі, будучи невід’ємною частиною суспільної ідеології, морально-етичних норм, людської свідомості та пізнання, недостатньо вивчений саме в прагматичного аспекті. Перш ніж розпочати аналіз притчі як одного з найдавніших  жанрів, цікаво відзначити, що в сучасній дослідницькій літературі не існує однозначного визначення притчі. Розбіжності в тлумаченні притчі (С.С. Аверінцев; Т.В. Данилова; С. Добротворський; Л.С. Піхтовнікова; О.О. Товстенко, Л.Є. Туміна) були зумовлені її широким функціональним призначенням. Адже від початку свого становлення притча розвивалась і як сукупність поетичних прийомів творення образів в інших жанрах, і як окремий жанр дидактичної літератури, у якому узагальнення має повчальний характер і пропагуються моральні та релігійні настанови. Згодом, змінюючи та розширюючи свої ідейно-естетичні функції, притча поступово еволюціонує до філософського жанру. Вона починає сприйматись не лише як доступний спосіб викладу «найвищих» істин, а також як метод символічного тлумачення світу, як інструмент пізнання граничних основ буття. Притча стає формою філософсько- естетичного осягнення дійсності. Піхтовнікова Л.С пропонує таке визначення : «Притча як жанр і тип тексту – це відносно коротка прозова (рідше віршована) розповідь про реальні / нереальні дії (описані так, ніби вони дійсно відбулися в житті людей, інколи – у світі тварин, та, як правило, не виходять за межі реально можливого), в якій за допомогою прийомів непрямої комунікації, двоплановості, прозорої алегоричності, метафоризації, символізації, афоризації, драматизації, автології, а також шляхом оптимального вибору лексики передається думка про сутності, що важко піддаються вербалізації, мають велику семантичну ємкість і впливають на свідомість читача». Як самостійний мовний жанр, притча виникла на Сході, де любили говорити загадками та алегоріями. Популярними були і твори афористичного характеру, які представляли собою виклад «життєвої філософії» у формі коротеньких притч, афоризмів, сентенцій, приказок та повчань. Незважаючи на те, що притча у чистому вигляді, з усіма належними їй ознаками, зустрічається досить часто, слід зазначити, що «поряд з так званою «класичною притчею» існує досить багато різновидів цього жанру, яким притаманні додаткові структурні елементи, але разом з цим вони зберігають основні жанроутворюючі ознаки притчі» [5, с. 3 ]. Вивченню притчі присвячена значна кількість як наукових статей, так і фундаментальних досліджень, у яких притча розглядається у контексті творчості письменника, літературного напряму чи періоду (В. Зельченко, С. Григорян, В. Кукулітіс, В. Скороденко та інші). Однак, ці роботи – переважно напрямку літературознавчого: вивчення притчі як жанрового утворення (Бочаров А. П., Данилова Т. В., Мусхелишвили Н. Л.,Товстенко О. О.), історії розвитку цього жанру (Прокофьев Н. И., Ночовка О. І.,  Демченко С. А.,  Ромодановская Е. К.),  аналіз  ролі літератури світу: поетика, ментальність і духовність, літературної притчі у творчості різних авторів (Мельникова С. В., Полякова Г. О., Габдуллина В. И., Климова Т. Ю.) та дослідження різноманітних притчових утворень (Веремчук Ю. В., Бондаренко Г. Ф.,Близнюк А. С.). Водночас лінгвістичний аспект притчі отримав лише побіжний аналіз у контексті літературознавчого пошуку (Гатина А. Э., Щербина С. Д.,  Ільїна М. Е.). Певним  винятком  є  дисертаційне дослідження Т. Є. Бублик, яке на матеріалі творів Е. де Мелло розкриває особливості як власне авторської медитативної притчі, так і типологічні характеристики сучасної притчі, медитативної зокрема.

Притча – жанр, який своїм корінням сягає сивої давнини та зазвичай трактується як дидактико-алегоричний жанр літератури, за основними рисами схожий з байкою. Схожість їх генезису полягає у тому, що в їх основі лежить «приклад – найпростіша форма аргументації в звичайній розмовній мові»: з умовного прикладу розвивається парабола, з дієвого – байка. Притча є універсальним явищем творчості, як фольклорної, так і літературної. Багатозначність та можливість розширення самого терміну «притча» було закладено ще з часів його першого  вживання  у перекладених пам’ятках і, певною мірою, зумовило неоднозначність трактування тих зразків літератури, які відносять до жанру притчі. Жанр притчі виявляв тенденції до неоднорідності вже в епоху Середньовіччя, оскільки у цей період відбувався процес зумисного та штучного надання тексту функцій притчі, так би мовити, «процес опритчування» тексту, пов’язаний із «гіпертрофованим станом очікування притчі», коли будь-який твір дидактичної спрямованості, або із ознаками дидактичності сприймається аудиторією як притча . [5, с. 36 ]

       Притча — невелика оповідь, що в алегоричній формі подає моральне повчання і за своєю суттю близька до байки. Але , на відміну від багатозначності байки, у притчі завжди міститься певна дидактична ідея. У притчі може йтися про окремі моральні норми, про особливості психології людини, зумовлені суспільним життям або такі, що мають самодостатній характер, є невід'ємною характеристикою особистості. [3, с. 17 ]

              Притча — невеликий дидактико — алегоричний літературний жанр, що містить у собі моральне повчання (“премудрість”). Використовуючи притчу, учитель може керувати увагою класу, актуалізувати потрібний змістовний контекст. Притча зверталася і продовжує звертатися до абстрактного простору. Але цей абстрактний простір черпає деталі з реальної дійсності. Закладена в притчах мудрість вчить нас знаходити рішення проблеми, розвиває мислення, інтуїцію і уяву. Одні притчі несуть натхнення, інші спонукають сміятися, треті змушують замислитися. [3, с. 17 ].

Н. Пезешкіан виділяє такі функції притчі:

Функція дзеркала. Образний світ історій дозволяє наблизити їх зміст до внутрішнього «Я» людини, яка має змогу порівняти свої думки та почуття з тим, що розповідається в даній історії.

Функція моделі. Притчі можуть відображати конфліктні ситуації та пропонують можливі способи їх вирішення чи вказують на наслідки окремих спроб вирішення ситуації. Таким чином вони допомагають вчитись за допомогою моделі. Разом з тим вони дають можливість людині по різному інтерпретувати суть історій та подій, що в ній висвітлюються, співставляти їх з власною ситуацією.

Функція опосередкування. Нас часто дуже складно відмовитись від своїх якихось життєвих принципів, духовних цінностей, незважаючи на те, що вони заважають їм конструктивно справлятись з конфліктами. Це схоже на те, як той хто не вміє плавати, боїться відпускати рятувальний круг, ми  боїмося розпрощатись зі звичними для нас способами самодопомоги. Такі історії стають своєрідним захисним буфером, які дозволяють висловити наші думки через своє розуміння даної історії.

Функція зберігання досвіду. Дякуючи своєму багатству на образи, історії легко запам’ятовуються, а їх зв’язок з досвідом допомагає зберігати його.

Функція – носій традицій. В історіях закарбовані культурні та сімейні традиції, традиції визначеного суспільства та індивідуальні традиції як результат життєвого досвіду. В даному сенсі історії направляють думку за межі індивідуального життєвого горизонту далі.

Історія як помічник в поверненні на більш ранні етапи індивідуального розвитку. Використання історій, казок, притч допомагає зняти напругу в групі, атмосфера стає тепліша, у відносинах з’являється невимушеність, привітність, довіра. Історії звернені до інтуїції та фантазії. [3, с. 17 ]

 Психотерапевтичні притчі і метафори є ефективним засобом в роботі з різними емоціями та почуттями учнів (зокрема агресією, депресією, сумом, образою тощо)  і допомагають використовувати поточний досвід, що мається у дитини, для осмислення її нового досвіду. Великий гіпнотерапевт  М.Ериксон вважав, що люди мають достатні здібності для того, щоб вирішити проблеми, що постають перед ними. Завдання метафори полягає в тому, щоб "перенести" знання з однієї сфери в іншу. Терапевтична метафора приховує свою справжню мету в розповіді. Дитина сприймає тільки описувані події і вчинки, не замислюючись про прихований в них зміст. Притчі і метафори мають важливу властивість: в них містяться поради або повідомлення щодо якої-небудь специфічної проблеми. Якщо, приміром, людина зіткнулася з депресією, то терапевтична притча або метафора може відбивати схожий стан, в якому опинився головний герой . Головні ролі можуть виконувати як реальні люди, так і казкові герої. Неважливо, хто або що це буде. Основне завдання в тому, щоб дитина змогла ідентифікувати себе і свою проблему з діючим персонажем.

Метою терапевтичних метафор і являється ініціація свідомого, або підсвідомого пошуку, який може допомогти людині у використанні особистих ресурсів, щоб зуміти впоратися з проблемою, що турбує її, зокрема з агресією, образою, почуттям провини, депресією тощо. У класичному розумінні притча (випадок, подія) – це коротка алегорична, образна розповідь, що часто вживається в релігійно-філософських навчаннях для викладу повчальних істин. [ 2, с. 11].

Притчу можна порівняти з айсбергом, де лише незначна частина якого знаходиться на поверхні.

Притча зверталася і продовжує звертатися до абстрактного простору. Але цей абстрактний простір черпає деталі з реальної дійсності. Закладена в притчах мудрість вчить нас знаходити рішення проблем, розвиває мислення, інтуїцію і уяву. Одні притчі несуть натхнення, інші спонукають сміятися, треті змушують замислитися.

Правила застосування притч:

1.             «Знати міру». Під час однієї бесіди чи заняття використовувати 1 притчу.

2.             Загальна тривалість розповіді не повинна перебільшувати 3 хвилини. Якщо притча довга, її необхідно скоротити.

3.             Розповідати притчу необхідно не поспішаючи, приглушеним тоном, роблячи паузи, щоб слухачі усвідомили сказане.

4.             Якщо за обсягом притча велика, то можна ррозбити її на частини і використовувати протягом уроку чи певних його етапів.

Треба пам’ятати на що хотіли звернути увагу даною притчею.

2. Способи використання притчі, як навчального та виховного засобу підвищення ефективності уроку словесності

Формування всебічно розвиненої людини, висококультурної, активноїособистості, здатної до ефективної продуктивної діяльності в певній сфері, - це доконечна потреба демократичного суспільства в Україні. І саме сучасна школа повинна бути тимсоціальним інститутом , що робить вирішальний внесок у формування інтелекту, самосвідомості нації, забезпечення її фізичного й духовного здоров’я. Тому головне завдання навчальних закладів – створення умов для повноцінної життєдіяльності кожної дитини. З-поміж причин, які гальмують оновлення освіти, зазвичай називають односторонність, дисгармонійність, коли школярі замість цілісного соціокультурного досвіду засвоюють лише фрагменти його. Знаннєвий підхід до навчання неспроможний забезпечити ефективність процесу соціалізації особистості, що передбачає розвиток інтелекту, емоційної сфери, вироблення стійкості до стресу, упевненості в собі, позитивного ставлення до світу і сприйняття себе й інших, виховання самостійності, формування усвідомленої потреби в самоактуалізації, самовдосконаленні. Григорій Ващенко вважав, що школа, з одного боку, мусить дати учням певну суму наукових знань, виробити в них науковий світогляд, а з другого, - «виховати в них формальні здібності інтелекту», без яких людина «не зможе рухати культуру вперед», їй потрібні логічне мислення і творча фантазія. Адже у кожній дитині природою закладений певний творчий потенціал. Виявити здібності, розвинути їх якомога повніше можна лише впровадженням нестандартних елементів уроку з урахуванням особистісно зорієнтованого підходу до навчально-виховного процесу, що дедалі більше привертає увагу педагогічної громадськості. Отож, повернути учням інтерес до шкільних предметів, зробити навчання цікавим, посилити бажання учитися спонукало мене до пошуків. На мою думку, сприяти вирішенню поставлених перед освітою завдань мають інтерактивні технології навчання. Саме цим обумовлюється актуальність представленого досвіду. Новизна досвіду полягає в оригінальному використанні інноваційних технологій (інтерактивного навчання, методу проектів, проблемного навчання, колективного взаємонавчання, ІКТ, елементів дослідницької роботи) у вивченні української мови та літератури. Вирішальна роль у впровадженні інтерактивних технологій належить вчителю — словеснику. Саме учитель має добиратии ті методи та засоби навчання , які стимулюють, мотивують навчальну діяльність учнів, формують ціннісні орієнтири, виховують моральні якості, сприяють розвитку всесторонньої особистості. .Вважаю своїм головним завданням допомогти учневі знайти себе в житті, пробудити чи розвинути творчий потенціал дитини. Основна мета моєї діяльності - це пошук шляхів «навчати навчатись»; формування творчої особистості, ключових компетентностей; створення ситуації успіху; адаптація дитини до умов сучасного життя. Залучаючи до процесу навчання усіх учнів класу, свій урок будую на основі діалогу, забезпечуючи тим самим простір для осмислення школярами не тільки свого, але й чужого досвіду, надаю можливість учневі самому моделювати ситуацію в нових умовах; продуктивні творчі суперечки приводять учнів не тільки до адекватного розуміння суті художнього твору, але й мають колосальний виховний ефект, роблять кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми. Учити самого себе – девіз кожної особистості. Відомо, що рівень кваліфікації та педагогічної майстерності в кожного педагога свій, тому кожен обирає власну тему, працюючи над певною проблемою, а також форми методичної роботи, засоби вдосконалення педагогічної техніки і технології. А зараз питання підвищення компетентності вчителя особливо актуальне. Ось чому вважаю необхідним участь учителів у професійних майстер-класах, конкурсах педагогічної майстерності, оскільки це дозволяє не тільки оцінити свій професійний рівень відносно інших учасників, але й перейняти вдалі педагогічні та методичні знахідки колег. Успішне використання тієї чи іншої технології навчання вимагає від педагога глибоких знань навчального предмета, педагогіки, психології; залежить від ерудиції, практичних умінь учителя, його творчості та майстерності. Педагог має вільно володіти методиками, які формують світогляд, ціннісні орієнтації дитини, вміння й навички, необхідні для життєвого та професійного вибору.Тому моє педагогічне кредо - «Щоб мати право вчити інших, потрібно постійно вчитися самому» - повністю відображає глибинну суть підходів до організації педагогічної діяльності. Незважаючи на розмаїття нововведень, основною формою організації навчальної діяльності залишається урок. Яким йому бути, вирішує вчитель. Я цілком погоджуюсь із думкою В. Сухомлинського: «Урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його кругозору, ерудиції».Створення ситуації успіху для дитини вважаю необхідною умовою ефективної роботи з дітьми. На своїх уроках намагаюся дати учням основні пізнавальні та громадянські вміння: прищепити їм позитивне ставлення до навчання, виховати впевненість у власних здібностях, активізувати мотивацію до самовдосконалення і саморозвитку, використовуючи інноваційні технології. Упевнена, що ці методи є основним способом створення атмосфери у класі, який найліпшим чином сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу по-справжньому реалізувати особистісно зорієнтоване навчання. Вважаю, що саме так учитель крок за кроком наближається до професійного успіху. Урок має бути ефективним, оптимальним за структурою. Вимога до сучасного уроку– інтеграція знань з різних предметів,а також кожен учень повинен мати час для роздуму, переживання, вибору позиції і обов’язково словесного звучання своїх думок. Особливо цінним є творчий підхід до створення системи роботи на різних етапах уроку в залежності від його типу та навчального матеріалу. Відомо, що неодмінними складовими  уроку є:

-  мотивація;

-  чітке формулювання теми уроку;

-  визначення цілей та завдань, спрямованих на розвиток пізнавальних та творчих

здібностей учнів;

-  ефективність методів, за допомогою яких реалізуються цілі уроку;

-  підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Ґрунтовніше розглянемо й охарактеризуємо названі етапи уроку.

І. Мотивація

Мета – забезпечити емоційну готовність до уроку, сфокусувати увагу на проблемі й викликати інтерес до теми. Вважаю, що ефективність заняття багато в чому залежить від так званого налаштування на урок, тобто забезпечення емоційної готовності до уроку. З перших хвилин учень повинен відчути, що він цікавий учителю не просто як носій знань, а й як особистість, що тут переймаються його настроєм, душевним самопочуттям. Спостереження за власним настроєм привчає школярів стежити за своїм внутрішнім станом, аналізувати його, а це сприяє формуванню рефлексійних умінь, мобілізує до праці, активізує увагу. Відтак учителю легше створити робочу атмосферу на уроці. Отже, щоб досягти позитивного налаштування учнів на урок, практикую спеціальні методики, а саме:

-  обмін компліментами;

-  визначення настрою за допомогою дієслів хвилююся, сподіваюся, радію, очікую…;

-  «Побажай собі (мені) удачі»;

-  «Ланцюжок добрих побажань»;

-  з’ясування настрою у групах;

-  з’ясування емоційної готовності за допомогою словосполучення;

-  побажання успіху від учителя;

-  обмін усмішками;

-  обмін побажаннями, у яких є слово, що стосується теми уроку;

-  мімічне відображення настрою;

-  «Незакінчене речення»;

-  «Кольоровий настрій» (графічний, словесний);

-  визначення настрою за допомогою образних висловів тощо.

Особливо  дієвими на початковому етапі уроку, на мою думку, є використання легенд, притч, які збагачують сприймання, мислення і почуття школярів. Підбираю тексти, що органічно поєднують наукову інформацію, естетичну насолоду і філософське розуміння сенсу людського життя. Притчі активізують пам'ять, мотивують і оптимізують вивчення й закріплення нового матеріалу, оживлюють та емоційно насичують його. Упевнилась, що в них міститься значний освітній і виховний потенціал. Легенди, притчі сприяють засвоєнню знань, прищеплюють загальнолюдські цінності. До речі, ці тексти використовую для подальшої роботи на уроці. Наприклад:

Притча про тачку

Існує давня повчальна притча про тачку. Троє чоловіків, напружуючись щосили, везуть важкі тачки з камінням. Перехожий поставив кожному з них те саме запитання:

-        Що ти робиш?

          Перший відповів:

-        Хіба не бачиш? Везу цю прокляту тачку.

Другий сказав:

-        Заробляю собі на хліб .

А третій промовив:

-        Будую місто.

Завдання : визначити мотиви, що спонукають трудитися кожного з будівельників. У чому полягають відмінності між цими мотивами? А чому вам потрібно вивчати рідну мову? ( можна поставити більш конкретне питання в межах вивчення певної теми).

      Окрім застосування притчі на мотиваційному етапі уроку, текст притчі можна використовувати як дидактичний матеріал під час вивчення нового матеріалу, закріплення знань, як домашнє завдання та протягом усього уроку, розбивши текст притчі на значущі частини. Наприклад, притчу доцільно використовувати на уроках зв'язного мовлення для усних чи письмових переказів, для написання твору- роздуму на морально-етичну тему. Досить ефективною є робота з притчею під час групової взаємодії та роботи в парах. Для прикладу, на уроці з вивчення прикметника, як частини мови у 6 класі, притчу подаю, як дидактичний матеріал:

Пошукова робота. У поданій притчі відшукати прикметники, підкреслити їх, визначити рід, число , відмінок, синтаксичну роль кожного з них.

Притча про яблука

Купив чоловік собі новий будинок, великий, гарний, і сад з фруктовими деревами. Поряд в старому будинку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати йому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще якусь витівку вчинить.

   Одного разу прокинувся чоловік в хорошому настрої, вийшов на ганок, а там... - відро з помиями. Взяв він відро, вилив помиї, почистив його до блиску, назбирав у нього найбільших, найспіліших і найсмачніших яблук. Сусід, почушивши стук у двері, злорадно подумав: “ Нарешті я його розізлив!”. Відчинив двері, очікуючи сварки, а сусід простягує йому відро з яблуками і каже : “Хто чим багатий, той тим і поділився!”

Текст містить навчальну інформацію, але водночас передбачає ненав'язливий вплив на емоційний стан учня, викликає певні почуття, оціночне ставлення, стимулює мисленнєву, аналітичну діяльність дитини. Адже , дослідження тексту притчі, як матеріалу для виконання пошукової роботи та морфологічного аналізу, неможливе без прочитання притчі і осмислення її змісту.

Для того, щоб утримувати увагу класу протягом уроку, текст притчі ділимо на частини і зачитуємо перед виконанням певного завдання. Такий підхід забезпечує активність у виконанні навчальних завдань та , водночас, формує пізнавальний інтерес учнів, викликає певні почуття, здатність аналізувати почуте, усвідомлювати, диференціювати, робити висновки, на основі яких формуються певні риси характеру, або сприймаються критично ті, які не є прийнятними. Наведемо приклад деяких етапів уроку української мови у 8 класі на тему :” Відокроемлені обставини”:

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель : сьогодні я хочу розповісти вам одну притчу. Вона носить назву “ Кожний знаходить те, що шукає”. Щоб дізнатися про що тут розповідається, ми повинні повторити вивчений матеріал та перевірити домашнє завдання.

IV. Актуалізація опорних знань

— Сьогодні на уроці ми продовжимо вивчати тему «Відокремлені члени речення». А чого ви очікуєте від уроку?

Але нам треба з’ясувати… (інтелектуальна розминка):

1.      Що таке обставина?

2.      Що називається дієприслівниковим зворотом?

3.      Де в реченнях може стояти дієприслівниковий зворот?

V. Сприйняття й усвідомлення учнями нового матеріалу

1.                  Робота з підручником. Опрацювання таблиці "Відокремлені обставини” та теоретичного матеріалу (с. 213).

Отож, послухайте : “ Мудрець і його учень сидять біля воріт свого міста. Підходить до них мандрівник і запитує...” А ось про що він запитує, ми дізнаємось, виконавши завдання на дошці.

2. Теоретична хвилинка ( Спостереження ).

На дошці записані речення. Чим виражена відокремлена обставина?

                   1). Повернувшись із вирію, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров.(Дієприслівниковим зворотом).

                   2). Повернувшись, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров.(Одиничним дієприслівником).

                   3). Незважаючи на дощі, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров.(Іменником з прийменником незважаючи).

                   4). Як чарівна красуня, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров. (Порівняльним зворотом).

         - Діти, на цих прикладах ми розглянули чотири випадки відокремлення обставин. Звернемось до опорної схеми. ( Див. додаток ).

         - Тож коли відокремлюються обставини?

Добре, молодці. Послухаємо далі.

Мандрівник запитав :

-                    Що за люди тут живуть?

-                    А хто живе там, де живеш ти? - запитав у нього Мудрець.

-                    Ой, брехуни, крадії, злі, жадібні!

-                    І тут такі самі, - відповів Мудрець.

Чому ж саме так відповів Мудрець? Хочете дізнатися? Тоді ми ще маємо опрацювати випадки, коли обставини не відокремлюються.

         2. Теоретична павутинка.

     ( Самостійна робота з підручником ).

                   - Отже, коли обставини не відокремлюються?                   - Як на письмі виділяються відокремлені обставини?

                   - А в усному мовленні?

         3.  Хвилинка красномовства.

                   Проінтонуємо речення з відокремленою обставиною.

                    Там летять із гір потоки, обганяючи вітри.

Продовжимо нашу притчу.

Через деякий час підійшов інший мандрівник і запитав те саме:

-                    А там хто, звідки ти йдеш? - поставив йому питання Мудрець.

-                    Хороші люди, добрі, співчутливі, веселі і життєрадісні.

-                    У нашому місті ти зустрінеш таких же, відповів Мудрець.

Вам цікаво, чому відповіді Мудреця різні? Це питання зацікавило і його учня. Ми ж дізнаємось про це після того, як попрацюємо біля дошки та в групах.

VI. Формування вмінь і навичок.

         1. Робота біля дошки. Записати речення. Пояснити вживання в кожному розділових знаків. Підкреслити відокремлені обставини. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

Не пізнавши отрути бджоли, не скуштуєш і меду. Закрутив носом, переплутавши хрін із медом. Вміючи, печуть хліб і з каменю. Ївши, гріється, а працюючи, мерзне. Хоч мене й рано збудили, та я надолужив взуваючись. Така хата тепла, що потієш дрижачи.

Народна творчість.

2. Практична десятихвилинка.

         Робота в групах з індивідуальними картками

Знайти відокремлені обставини і обґрунтувати вживання розділових знаків.

Перша група. 1. Гроза нарве волошок в небі синім і, сплівши із таких квіток вінок, твоє чоло прикрасить Україно. 2. Буде веселку, жартуючи, травень над селом і над полем котити. 3. Журавлинні ключі із вирію летять курличучи.

Друга група. 1. Старий Дніпро, розливши плесо сиве, ген – ген в спокійнім мареві дріма. 2. Очерети, перешіптуючись, добігають, до повороту ріки. 3. Захід погас не розігрівшись.

Третя група. 1. Високо в небі, обганяючи хмари, летять довжелезні ключі журавлів. 2. Тихий вітер, пролітаючи, приніс запах весни. 3. Зелена травка пробивалася радіючи.

2. Перетворити речення на речення з відокремленими обставинами.

Земля сумно посміхалася сонцю, вона чекала весняного тепла. А сонце чекало приходу весни і не могло її зігріти.

3. Будь перекладачем

1)      Несмотря на позднее время, в окнах школы горел свет. — Не зважаючи на пізній час, у вікнах школи горіло світло.

2)      Благодаря товарищам Алексей не отстал от учебы. — Завдяки товаришам Олексій не відстав від навчання.

3)      Поезд, согласно летнему расписанию, прибыл в пункт назначения вовремя. — Потяг, згідно з літнім розкладом, прибув до пункту призначення вчасно.

4)      Вследствие снежных заносов дорога была очень тяжелая. — Внаслідок снігових переметів дорога була дуже складна.

Дуже добре. Зараз розповім чим завершується розповідь про Мудреця та мандрівників.

-                    Чому ти одному сказав, зщо тут живуть негідники, а іншому — що хороші люди, запитав учень у вчителя.

-                    Повсюди є хороші і погані люди, - відповів Мудрець. - Просто кожен знаходить те, що шукає.

Обговорення

VII. Підсумок уроку.

Отже , на деяких прикладах ми демонструємо доцільність та ефективність використання притчі на уроках української словесності
, як засобу підвищення їх ефективності.

Притча дає змогу безупинно експериментувати, знаходити нові способи її застосування для реалізації мети уроку: навчальної, розвиваючої, виховної. Вчитель — словесник може на свій розсуд застосовувати притчі на уроках або під час проведення позакласних заходів, годин спілкування, батьківських зборів. Єдине , потрібно пам'ятати, що притча є досить потужним психологічним інструментом, вона несе глибоке психологічне навантаження, тому обов'язково враховувати вікову категорію учнівської аудиторії та індивідуальні психологічні особливості, спосіб сприйняття дійсності, здатність до критичного мислення, оціночного ставлення до явищ, предметів, людських характерів.

Висновки :

Сучасний урок української мови та літератури передбачає не лише отримання теоретичних знань з предмету, а й практичне їх застосування, аналіз та синтез навчального матеріалу, формування моральних принципів, світоглядних позицій. Система освіти основним своїм завданням ставить виховання повноцінної особистості з високим інтелектуальним рівнем та чіткою життєвою, громадянською позицією. Враховуючи потреби нинішнього суспільства, кожен вчитель — предметник повинен творчо підходити до підготовки уроків , добирати дидактичний матеріал. Для активізації пізнавальних інтересів, мотиваційної спрямованості, інтелектуального збагачення потрібно шукати нові методи, прийоми та способи подачі навчального  матеріалу. Одним із таких навчальних елементів є притча. Доцільність та ефективність застосування текстуального матеріалу притч обумовлено у нашій роботі, зокрема, подано як позитивні риси, так і недоліки. Застосування притчі — особливий навчальний прийом, який потребує врахування вікових особливостей учнів, індивідуально- психологічних та соціальних. Крім того, варто враховувати здатність учнів критично мислити, аналізувати, робити припущення та висновки. Якщо учнівська аудиторія відповідає визначеним критеріям, то притчу використовувати доцільно і це , безумовно, принесе бажаний ефект від виконання завдання чи отриманого результату уроку. За допомогою притчі, вчитель може мотивувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, формувати вміння і навички застосовувати отримані теоретичні  знання, виховувати позитивні моральні якості, утримувати увагу учнів протягом уроку, форомувати чітку життєву позицію. Притча — це потужний навчально- психологічний твір, що навчає дитину мислити, аналізувати, зсуджувати або виправдовувати, розвиває навички зв'язного мовлення. Притча — жанр з глибоким змістом та невичерпними навчально- виховними можливостями.

Список використаної літератури:

1.      Дороз В.Ф., Ларіна Т.Е. Сучасний урок ( українська мова та література). Навчально -методичний посібник. - Бердянський державний педуніверситет. - 2005;

2.      Недолужко Л.М. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках української мови та літератури з використанням інноваційних методів. - Відділ освіти Волноваської РДА. - 2013;

3.      Туріщева Л.В. Використання притчі у виховному процесі // Виховна робота в школі №11(84) листопад 2011;

4.      Шолох О.О. Вплив слова на психоемоційний стан дитини. - Черкаський департамент освіти і науки . - 2014;

5.      Ярова В.Д. Притчі, історії, легенди. - ЧОІПОПП.- 2012.

ДОДАТКИ:

ДОДАТОК А

Тема: Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Якісні, відносні та присвійні прикметники.

Мета: поглибити знання  про прикметник як частину мови, формувати вміння визначати рід, число та відмінок прикметників, дати відомості про поділ прикметникі на групи за значенням, формувати вміння розрізняти якісні, відносні та присвійні прикметники, пояснити причини переходу прикметників з однієї групи  до іншої; формувати вміння доречно вживати прикметники різних груп у мовленні; розвивати культуру усного й писемного мовлення, збагачувати словниковий запас учнів; виховувати любов до рідної землі, гордість за Україну.

Тип уроку:урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник.

Хід уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІІ. Підготовка до сприйняття  нового матеріалу.

* Робота з підручником. Виконання вправи 210.

*Робота біля дошки. До поданих слів дібрати спільнокореневі прикметники. Поставивши до дібраних слів питання, пояснити, що означає кожен з прикметників.

Розум, краса, осінь, тиждень, метал, Україна, ліщина, Олена, Марія, Ігор, бабуся, батько.

* Робота з підручником. Виконання вправи 212.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

*Робота з підручником. Самостійне опрацювання теоретичного матеріалу  (визначення прикметника, с.107).

Виконання вправи 213.

V. Виконання вправ  на закріплення.

*Робота біля дошки. Записати речення, вказати в них прикметники.  Визначити рід та число прикметників.

      Все називається Україною: універмаг, ресторан, фабрика. Хліб український, телебачення теж українське. На горілчаній етикетці експортний гетьман з булавою. (Л.Костенко.) …Та летить полями українська пісня і до злуки кличе український рід. (І.Яворський.) Наші душі вкраїнські жили і живуть, наші душі вкраїнські ніколи не мруть. (Є.Гуцало.)

* Пошукова робота. У поданій притчі відшукати прикметники, підкреслити їх, визначити рід, число , відмінок, синтаксичну роль кожного з них.

Притча про яблука

Купив чоловік собі новий будинок, великий, гарний, і сад з фруктовими деревами. Поряд в старому будинку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати йому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще якусь витівку вчинить.

   Одного разуразу прокинувся чоловік в хорошому настрої, вийшов на ганок, а там... - відро з помиями. Взяв він відро, вилив помиї, почистив його до блиску, назбирав у нього найбільших, найспіліших і найсмачніших яблук. Сусід, почушивши стук у двері, злорадно подумав: “ Нарешті я його розізлив!”. Відчинив двері, очікуючи сварки, а сусід простягує йому відро з яблуками і каже : “Хто чим багатий, той тим і поділився!”

*Творча робота. Подані фразеологізми ввести до самостійно складених речень. Визначити вжиті у фразеологізмах прикметники.

  На яснії зорі, на тихії води1; молочнії ріки, кисільнії береги.

* Пояснювальний диктант. Прикметники підкреслити, визначити рід, відмінок та  число кожного.

     Коло нас на сторожі лишилось Тарасове слово. Народу пісенну долю нехай обмина біда. (Г.Білоус.)  Козацькому роду нема переводу. (Нар.творч.) Сурмачі засурмлять, і ревнуть гармати, кинеться сірома у кривавий вир, на яснії зорі і на тихі води верне із неволі християнський мир. (М.Олійник.)

ІV. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

* Робота з підручником. Колективне виконання вправи 222.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

*Робота з підручником. Опрацювання теоретичного матеріалу

( п.25, с.112).

*Вибірковий диктант Виписати прикметники, які вказують на  приналежність чогось особі або тварині разом з іменниками, з якими вони пов’язані за змістом, у формі називного відмінка. Поставити питання до цих прикметників. До якої групи за значенням вони належать?

     Моє серце – гніздечко лелече, що радіє далекій весні. (Г.Чубач.) Велика сумка листоношина – маленька шкіряна хатина. (Д.Давидюк.)  Ген осінь пастушить у полі, і торба пастуша у неї, і торба пастуша у неї висить на пастушім плечі. (Є.Гуцало.) Пергаментів згорілих чую дим. Людей питаюсь голосом сідим: "Де Ярославова бібліотека?” (Д.Павличко.) Хвилею зеленою здіймається навесні Батиєва гора. (М.Рильський.) Материн гнів як весняний сніг, рясно впаде, та скоро розтане. Щедрий на батькові гроші. Б’ють Хому за Яремину вину. Адвокатову помилку вішають, а лікареву закопують. Мудрий, як Соломонові штани навиворіт (Нар.творч.)

*Розподільний диктант. Якісні та відносні прикметники записати у дві колонки.

     Зимовий, просторий, смачний, військовий, дерев’яний, учорашній, наполегливий, український, ліричний, сердечний, цегляний, винятковий, пізній, працьовитий, шкільний, дрібний, вишневий,  буряковий, сонячний, твердий, приміський, звітний.

VІІ. Виконання  вправ на закріплення.

* Попереджувальний диктант. Підкреслити прикметники, визначити, до якої групи за значенням належить кожен з них.

Хлібне батьківське поле за поліським селом розляглось. Сіячеве дихання воно чує щодня. (М.Сингаївський.) Як були колоски молодими, то дивилися в небо, у простір. Все здавалось прекрасним і простим: вітер, хвилі і сонце над ними. (І.Савич.) В кімнаті свіжий хліб запах… І я вже у херсонськім краю, у ваших опинивсь степах. (О.Ющенко.)

* Робота з підручником. Усне колективне виконання вправи 225.

VІ. Вивчення нового матеріалу.

 *Робота з підручником. Колективне опрацювання теоретичного матеріалу на с. 114 (перехід якісних прикметників у відносні, відносних у якісні, присвійних у відносні та якісні).

* Робота біля дошки. Визначити, до якої групи належить кожен з прикметників у словосполученнях.

Лебединий пух, лебедина вірність; ведмежа шкура, ведмежа послуга; оксамитова стрічка, оксамитова шкіра; механічний пристрій, механічні рухи; ослина вуздечка, ослина впертість; солов’їне гніздо, солов’їний голос.

     VІІ. Виконання  вправ на закріплення.

*Пояснювальний диктант. Визначити прикметники, з’ясувати належність кожного до певної групи за значенням.

Батькова хата усім багата. (Нар.творч.) Хай цвіте калина пишно біля хати, посипає цвітом батьківський поріг. (Ф.Малицький.) Пішов вовчими стежками. Мерзни, мерзни, вовчий хвіст. (Нар.творч.) Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти бойову вовчу стратегію і тактику. (М.Вінграновський.) Пішли ми лісами, де й лось не ходив, на тропах ведмежих губили ми силу. (Б.Палійчук.) Гроші за ведмежий танець циганові  дістаються. (Нар.творч.)

* Навчальний диктант. Над кожним прикметником позначити групу за значенням, до якої він належить.

Посідали на колодках, почали співати.  Пісні журні мінялись на веселі, історичні на побутові, шкільні на вуличні, а всі разом спліталися в одну довгу.  У ній перемішалося все: журба, сміх, тихий смуток і молодий запал.

"Гарна пісня”,- скупо похвалила мати. Прекрасний маленький вогник засвітився в її суворих та розумних очах. Материна похвала була високої ціни.

За С.Васильченком.

VІ. Підбиття підсумків уроку.

VІІ.  Домашнє завдання.  П. 25, вправа 226.

ДОДАТОК Б

8 клас

Відокремлені обставини

Мета уроку: дати поняття про відокремлені обставини, удосконалити вміння учнів вживати розділові знаки при них, обґрунтовувати їх вживання за допомогою правил, виробляти вміння знаходити відокремлені обставини в реченнях, правильно використовувати їх в усному і писемному мовленні, виразно читати речення з відокремленими обставинами. Розвивати логічне мислення, зв’язне мовлення, пам’ять, увагу, спостережливість, творчу уяву, емоційні почуття. Виховувати любов до природи, почуття прекрасного.

Обладнання: підручник, таблиця «Відокремлені обставини», картки, ілюстрації картин, магнітофон.

Тип уроку:урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання.

1. Робота в групах. (Питання — відповідь.)

1.      Коли відокремлюються означення?

1)      Коли стоять перед або після означуваного слова, вираженого особовим займенником. (Балакучий та моторний, він натхненно читав вірші про мову.)

2)      Після означуваного слова, особливо, якщо перед ним теж є означення. (І наша мова, солов’їна й неповторна, кличе в простори свої.)

3)      Перед означуваним словом тільки тоді, коли вони мають додаткове значення причини. (Збентежений з такої зустрічі, Максим забув усі слова.)

2.      Які бувають за будовою відокремлені означення? (Поширені і непоширені)

3.      Чим відокремлюються на письмі? (Комами, тире)

4.      А коли не виділяються? (Коли непоширені і стоять після означуваного слова, перед яким немає означення. Наприклад: Леліє даль волога та блакитна.)

— Слухаємо виступи про відокремлені прикладки.

1)      Які існують види за будовою? (Поширені і непоширені)

2)      Відокремлюються:

а)      після означуваного особового займенника;

Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають.

б)      після означуваного слова, вираженого загальним іменником;

Учні, здебільшого переможці районних олімпіад, виступали впевнено і статечно.

в)      після означуваного слова, вираженого власним іменником;

М. І. Малинський, директор нашої школи, запрошував гостей на свято.

г) після означуваного слова, приєднані за допомогою слів або, тобто, а саме, особливо, навіть, наприклад, як-от, на ім’я, родом...

Великою любов’ю наших читачів, особливо дітей, користуються поезії В. А. Симоненка.

3.      Не відокремлюються. (У випадку, коли не мають відтінку причини.)

2. Перевірка письмового домашнього завдання.

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель : сьогодні я хочу розповісти вам одну притчу. Вона носить назву “ Кожний знаходить те, що шукає”. Щоб дізнатися про що тут розповідається, ми повинні повторити вивчений матеріал та перевірити домашнє завдання.

IV. Актуалізація опорних знань

— Сьогодні на уроці ми продовжимо вивчати тему «Відокремлені члени речення». А чого ви очікуєте від уроку?

Але нам треба з’ясувати… (інтелектуальна розминка):

1.      Що таке обставина?

2.      Що називається дієприслівниковим зворотом?

3.      Де в реченнях може стояти дієприслівниковий зворот?

V. Сприйняття й усвідомлення учнями нового матеріалу

1.                  Робота з підручником. Опрацювання таблиці "Відокремлені обставини” та теоретичного матеріалу (с. 213).

Отож, послухайте : “ Мудрець і його учень сидять біля воріт свого міста. Підходить до них мандрівник і запитує...” А ось про що він запитує, ми дізнаємось, виконавши завдання на дошці.

2. Теоретична хвилинка ( Спостереження ).

На дошці записані речення. Чим виражена відокремлена обставина?

                   1). Повернувшись із вирію, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров.(Дієприслівниковим зворотом).

                   2). Повернувшись, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров.(Одиничним дієприслівником).

                   3). Незважаючи на дощі, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров.(Іменником з прийменником незважаючи).

                   4). Як чарівна красуня, весна усміхнулась барвистою веселкою квітів, буянням трав, гомоном дібров. (Порівняльним зворотом).

         - Діти, на цих прикладах ми розглянули чотири випадки відокремлення обставин. Звернемось до опорної схеми. ( Див. додаток ).

         - Тож коли відокремлюються обставини?

Добре, молодці. Послухаємо далі.

Мандрівник запитав :

-                    Що за люди тут живуть?

-                    А хто живе там, де живеш ти? - запитав у нього Мудрець.

-                    Ой, брехуни, крадії, злі, жадібні!

-                    І тут такі самі, - відповів Мудрець.

Чому ж саме так відповів Мудрець? Хочете дізнатися? Тоді ми ще маємо опрацювати випадки, коли обставини не відокремлюються.

         2. Теоретична павутинка.

     ( Самостійна робота з підручником ).

                   - Отже, коли обставини не відокремлюються?

                   - Як на письмі виділяються відокремлені обставини?

                   - А в усному мовленні?

         3.  Хвилинка красномовства.

                   Проінтонуємо речення з відокремленою обставиною.

                    Там летять із гір потоки, обганяючи вітри.

Продовжимо нашу притчу.

Через деякий час підійшов інший мандрівник і запитав те саме:

-                    А там хто, звідки ти йдеш? - поставив йому питання Мудрець.

-                    Хороші люди, добрі, співчутливі, веселі і життєрадісні.

-                    У нашому місті ти зустрінеш таких же, відповів Мудрець.

Вам цікаво, чому відповіді Мудреця різні? Це питання зацікавило і його учня. Ми ж дізнаємось про це після того, як попрацюємо біля дошки та в групах.

VI. Формування вмінь і навичок.

         1. Робота біля дошки. Записати речення. Пояснити вживання в кожному розділових знаків. Підкреслити відокремлені обставини. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

Не пізнавши отрути бджоли, не скуштуєш і меду. Закрутив носом, переплутавши хрін із медом. Вміючи, печуть хліб і з каменю. Ївши, гріється, а працюючи, мерзне. Хоч мене й рано збудили, та я надолужив взуваючись. Така хата тепла, що потієш дрижачи.

Народна творчість.

2. Практична десятихвилинка.

         Робота в групах з індивідуальними картками

Знайти відокремлені обставини і обґрунтувати вживання розділових знаків.

Перша група. 1. Гроза нарве волошок в небі синім і, сплівши із таких квіток вінок, твоє чоло прикрасить Україно. 2. Буде веселку, жартуючи, травень над селом і над полем котити. 3. Журавлинні ключі із вирію летять курличучи.

Друга група. 1. Старий Дніпро, розливши плесо сиве, ген – ген в спокійнім мареві дріма. 2. Очерети, перешіптуючись, добігають, до повороту ріки. 3. Захід погас не розігрівшись.

Третя група. 1. Високо в небі, обганяючи хмари, летять довжелезні ключі журавлів. 2. Тихий вітер, пролітаючи, приніс запах весни. 3. Зелена травка пробивалася радіючи.

2. Перетворити речення на речення з відокремленими обставинами.

Земля сумно посміхалася сонцю, вона чекала весняного тепла. А сонце чекало приходу весни і не могло її зігріти.

3. Будь перекладачем

1)      Несмотря на позднее время, в окнах школы горел свет. — Не зважаючи на пізній час, у вікнах школи горіло світло.

2)      Благодаря товарищам Алексей не отстал от учебы. — Завдяки товаришам Олексій не відстав від навчання.

3)      Поезд, согласно летнему расписанию, прибыл в пункт назначения вовремя. — Потяг, згідно з літнім розкладом, прибув до пункту призначення вчасно.

4)      Вследствие снежных заносов дорога была очень тяжелая. — Внаслідок снігових переметів дорога була дуже складна.

Дуже добре. Зараз розповім чим завершується розповідь про Мудреця та мандрівників.

-                    Чому ти одному сказав, зщо тут живуть негідники, а іншому — що хороші люди, запитав учень у вчителя.

-                    Повсюди є хороші і погані люди, - відповів Мудрець. - Просто кожен знаходить те, що шукає.

Обговорення

VII. Підсумок уроку.

Бесіда.

Якими частинами мови найчастіше виражаються обставини?

За яких умов відокремлюються обставини, виражені  одиничними дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами? Навести приклади.

Коли не відокремлюються виражені одиничними дієприслівниками обставини? Навести приклади.

VIII. Домашнє завдання

Вивчити теоретичний матеріал на с.213-216. Виконати вправу 376

ДОДАТОК В

7  клас

Андрій Чайковський. Коротко про митця. «ЗА СЕСТРОЮ». Відтворення історичних подій з позицій гуманізму

Мета:    ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом А.Чайковського, розпочати роботу над ідейним змістом твору «За сестрою» (І, ІІ част.), з'ясувати історію написання повісті; розвивати увагу, пам'ять, логічне мислення, вміння грамотно висловлювати свої думки, робити ґрунтовні висновки; активізувати словник учнів; формувати кругозір, світогляд; виховувати пізнавальний інтерес до творчості А. Чайковського, почуття любові до рідного краю, народу, гордості за свою Батьківщину.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет А. Чайковського, бібліотечка його творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями

З якими загарбниками боровся український народ?

Що вам відомо про монголо-татар?

Чому наш народ непереможний у боротьбі із завойовниками?

Яких видатних ватажків — оборонців Батьківщини ви знаєте? Чим вони прославилися?

Прокоментуйте висловлювання О. Довженка: «Без минулого немає майбутнього».

Чому українці цінують ті надбання, які наші предки вибороли у жорстокій боротьбі з ворогом, жертвуючи власним життям?

Як ви ставитеся до своїх рідних, друзів? Чи завжди знаходите порозуміння? Власну відповідь прокоментуйте.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

 Прослухайте та прокоментуйте притчу

                                                                     Вірний друг

Cтарий вікінг разом з друзями відпочивав біля озера. Раптом , задумавшись, він сказав: “ В мене за все життя не було жодного вірного. Друзі обурились.

 - Згадай, хто перший допоміг тобі, коли всі від тебе відвернулись?

 - Це був я, -відповів один.

 - Коли вороги спалили твій дім, хто відбудував його разом з тобою?

 - Це був я, - озваався другий.

 - А хто в бою прикривав тебе собою?

 - Це ж був я, відповів третій.

 Старий вікінг подумав і відповів:

 - Я пам'ятаю все, що ви зробили для мене, ви є друзями, коли я нещасний, і я вдячний вам за це. Але скажу правду :

  - Я рідко буваю щасливий. Згадайте, коли на полюванні я врятував короля і він при всіх мені подякував, назвавши найкращим воїном, всі раділи, а мої друзі мовчали. Коли моє військо отримало перемогу над ворогом, мене вважали рятівником народу, мої друзі мовчали. Коли я повів під вінець найкращу дівчину королівства — серце моїх друзів промовчало.

Справжні друзі не лише допомагають у біді, вони повинні вміти ділити радість

ІV. Опрацювання матеріалу теми уроку

Історична проза А. Чайковського будила (й будитиме далі!) любив до книжки, до історії свого народу та його козацької слави, до завзяття і відваги, побратимства, безоглядної самопожертви, але самопожертви розумної, виваженої любов'ю до своєї землі й народу.

В. Яременко Жити — вітчизні служити.

Народна мудрість

Життєвий і творчий шлях А. Чайковського. Матеріал для вчителя

АНДРІЙ ЧАЙКОВСЬКИЙ (1857-1935)

Народився в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано залишився сиротою, виховувався в родичів. Значну роль у його дитинстві відіграла бабуся. Від неї наслухався казок, легенд, переказів про минуле свого краю, навчився читати. У гімназії зацікавився історією та культурою України, очолив таємний молодіжний гурток. Тоді ж і спробував писати художні твори. Після закінчення Львівського університету працював адвокатом, займався просвітницькою діяльністю. В роки національно-визвольних змагань був на боці Центральної Ради, входив до уряду Західноукраїнської Народної Республіки. З 1919 р. жив у м. Коломиї, де й помер від важкої хвороби.

Його перші книжки оповідань, повістей, гуморесок були позитивно оцінені І. Франком, М. Коцюбинським. А такі твори, як «Олешка», «В чужім гнізді», «За сестрою», «Козацька помста», «Сонце заходить», «Богданко», «Сагайдачний», мали широкий читацький резонанс не лише в Україні — виходили друком у Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді.

теорія літератури

2.1. Героїко-романтична повість.

• Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом повість більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і дійових осіб; почасти вирізняється хронологічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.

Романтичний (твір) — виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.

Героїчний (твір) — прагнення показати велич людини (героя), яка здійснює подвиг, щось неможливе, ризикуючи; утвердження величі подвигу.

Героїко-романтична повість — епічний твір середнього розміру, в якому діє герой (чи кілька героїв) ідеальний, духовно багатий, він намагається вступити у боротьбу за справедливість, правду і прагне це довести на прикладі конкретних вчинків, справ.

Романтичний герой — людина, яка є частиною всеосяжної природи, вона індивідуально-самоцінна, неповторна: паралельне зображення природи й людини. Ідеал суспільно активної, діяльної людини; риси позитивного героя — відданість інтересам України, хоробрість, здатність до самопожертви, патріотизм.

Композиція (від лат. mmpositiv — укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові. Складовою частиною композиції є сюжет.

Він складається з таких елементів: експозиції, зав'язки, розвитку дії, кульмінації, розв'язки.

Експозиція — частина твору, в якій повідомляється про час і місце подій, про обставини, які стали причиною конфлікту (початкова ситуація). Експозиційні відомості можуть викладатися на початку твору, даватися після зав'язки, бути відсуненими в глиб твору.

Якщо експозиція дається на початку твору, вода буде прямою, після зав'язки — затриманою, на кінці твору — зворотною.

Зав'язка дії — подія, з якої починається дія і завдяки якій виникають наступні події. Зав'язка підводить читача до розуміння проблеми, поставленої у творі.

Розвиток дії (перипетії) — частина твору між зав'язкою і кульмінацією, де письменник показує шлях розв'язання конфлікту. Це найбільша частина твору, в якій відображається хід подій.

Кульмінація (від лат. culmen — вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв гранично ясно; після неї дія послаблюється.

Розв'язка — те місце у творі, де показано результати кульмінаційного зіткнення між персонажами, розвиток дії завершується.

В літературному творі також є і позасюжетні елементи:

різноманітні описи (портрети, пейзажі, інтер'єр);

висловлювання дійових осіб (діалоги, монологи);

ліричні відступи.

3. Андрій Чайковський «За сестрою»

Історія написання твору.

Повість «За сестрою» (1907) створена на основі довготривалого вивчення історичних матеріалів з часів татарських нападів на українські землі та їхньої ретельної художньої обробки. В центрі — захоплююча історія юного Павлуся, молодшого сина з козацького роду Судаків, який порятував від татарського полону свою сестру Ганнусю.

Тема: відтворення страшних картин поневолення татарськими загарбниками українського народу; зображення Павлуся, який докладає будь-яких зусиль, мужності, наполегливості, старанності, кмітливості для порятування своєї сестри з татарського полону.

Ідея: уславлення козаків — оборонців рідної землі, Павлуся — відважного лицаря, їх благородство, відповідальність, мужність; засудження татар та українців-зрадників.

Основна думка: тільки любов до рідної землі, батьківської домівки, тільки сила волі, цілеспрямованість, дружня завзятість допоможе подолати будь-якого ворога заради щастя, радості, миру в кожній українській оселі.

Жанр: героїко-романтична повість.

Проблематика повісті:

батьки і діти;

життя і смерть;

радість і трагедія;

відповідальність і безпечність;

вірність і зрада;

добро і зло;

щирість і хитрість, улесливість, підступність.

Робота над І розділом твору.

Виразне читання або переказування окремих цікавих епізодів з розділу.

Тема: зображення життя мешканців села Спасівка до нападу татар та знищення спасівчан загарбниками.

Ідея: засудження жорстокості, жаги до збагачення, насильства (татарва).

Основна думка: неуважність одного загубила життя багатьом.

Композиція:

Експозиція: знайомство з мешканцями села Спасівка, умовами їх життя. Зав'язка: розповіді діда Андрія про татарву, лихо, яке вони чинять. Кульмінація: татари спалили Спасівку, а мешканців — повбивали, решту — забрали у полон.

Розв'язка: Павлусеві єдиному із спасівчан вдалось втекти від загарбників.

Сюжет.

Розповідь про мешканців села Спасівка: звичаї, обряди, особливості поселення, взаємостосунки, діяльність.

Серед спасівчан — родина Судаків (дід Андрій, його син Степан з жінкою Палажкою, два сини — Петро і Павло, дочка Ганна).

Павло — розбишака, завжди захищав сестру Ганну. Під час нападу татарви село Спасівка згоріло, його мешканців або вбито, або забрано в полон. Павлусеві вдалося втекти від загарбників, він вирішує розшукати сестру і визволити її з полону.

Обговорення змісту І розділу за питаннями.

Що вам відомо про татар з твору І. Франка «Захар Беркут»?

Яким ви уявляєте село Спасівку? Як про це зазначено у творі? («На правому березі ріки Самари, яких десять миль від Дніпра, лежало українське село Спасівка. Так само була схожа своїм зверхнім виглядом на інші села: такі самі хати з дерева та глини, вкриті соломою або очеретом. Хати стояли рядком, віконцями на південь, оточені огородами та садками. Посередині села велика площа-майдан, на якій стояла невеличка дерев'яна церква, а побіч неї вбоге попівство. Не було тут видно зверху ніякої заможності. Кожен клав таку хатку, щоб легше перед стужею та спекою захиститися, а більш нічого»)

Що мав на увазі А. Чайковський зазначаючи, що... то були страшні часи татарських набігів на Україну?

Як люди ставилися до спорудження своїх хат? Чому? («Ніхто і не думав витрачатися на будову гарних домів з хоромами, бо ніхто не знав, що завтра станеться, чи його праця відразу не спопеліє»)

Де саме споруджували люди хати? З чим це було пов'язано? («У тих часах вибирали люди під свої оселі такі місця, які, на їх думку, давали б найпевніший захист перед ворогом та в яких можна б знайти найвигід- ніші умови до життя: отож недалеко від води або над водою, а відтак близько коло лісу або очерету, де б, на випадок татарського набігу, найбезпечніше було сховатися або звідки можна було легко втекти від поганської неволі»)

Чому село було названо Спасівкою? («Спасівчани зайшли сюди з-за Дніпра також після татарського погрому, а тому що зупинились на тому місці на самого Спаса, тож і прозвали своє село Спасівка»)

Через що, на ваш погляд, А. Чаковський називає свій твір оповіданням, хоча за жанровою спрямованістю цей твір повістю?

Яким чином мешканці одного села інформували людей інших місцевостей про набіги татар? («До того ще вони умовились із сусідніми селами, щоб у кожному були наготові бочки зі смолою, які на випадок татарського набігу треба було запалити або тим способом повідомити інших про небезпеку»)

Чим славився рід Судаків? («...Не було між ними ні одного, який би не бував на Січі між низовим товариством. З цього виходило, що їх було мало»)

Які стосунки були між Павлусем і Ганною? («Павлусь і Ганна любилися дуже. Він її вчив потай від діда тих усіх штук, яких навчився від дідуся, бо дідусь часто повторював, що це не жіноче, а козацьке діло. ...Завелась між дітьми така любов, що одне без одного жити не могло, і, здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив»)

Як селяни ставилися до проведення свят? Про що це свідчить?

Через що Павлусь боровся зі старшим за себе хлопцем? («Не зачіпай Гані. Ніхто не сміє її торкнути, а то поб'ю»)

Про що відбулася розмова між дідом Андрієм і вартовим Филимоном?

Як мешканці села сприйняли церковний дзвін на тривогу? Прочитайте

про це. («Діти стали плакати, а дід вибіг прожогом з хати... Надворі стало ясно від пожежі. Ціле село прокинулося. Люди з криком, галасом та зойками стали рятувати свою мізерію. Виганяли товар зі стайні та виносили з хат свої пожитки.

Діти плакали, жінки голосили. Козаки кликали один одного, та ніхто нікого не слухав. Кожен робив як знав, а дехто-таки не знав, що йому робити, і стояв без діла»)

Чому крик «Аллах! Аллах!» розгублені від пожежі спасівчани сприйняли по-особливому? («Цей крик був такий могутній і дикий, що приглушив усі крики та зойки в селі. Та не те що приглушив, але від того чортового крику усе в селі притихло. Все замовкло, ніби зачароване. Навіть товар занімів. Кожний стояв мов закам'янілий і не знав що робити... Здавалося, що якась чорна, як ніч хмара, впала на землю і суне лавою з двох боків у село»)

Як родина Судаків боронилася від татар?

Через що татари намагалися не вбивати жінок?

В чому виявилась мужність Палажки, захищаючи дітей від поневолювачів? («...Палажка стала оборонятися кулаками, мов довбнями, і зубами.., мов несамовита, кусала і била кулаками та розкидала татар, мов околоти»)

Опишіть, як «панували» татари у беззахисному селі? («Татари порізали або пов'язали тих, що були на майдані, а тепер ганяли за дівчатами, ловили їх, в'язали та звозили в одно місце коло церкви. Деякі кинулися зганяти товар, ловити коней та грабувати. ...Татари стали витягати козацькі вози, запрягали пійманих волів та вантажити награбоване добро.., розбивали сокирами скрині і витягали гроші та ліпшу одежу, а все інше викидали у вогонь»)

В якому стані перебував Павлусь від побаченого ним, що робили татари? («Йому ще шуміло в голові від татарського удару. Голова боліла.

Він знав, що це не сон, а все ж таки не міг зрушити з місця, так задерев'янів увесь»)

Яким чином Павлусь переховувався від татар?

Що відчував Павлусь під час власної небезпеки? Як би ви повели себе на місці хлопця?

Яка небезпека очікувала хлопця, коли той тікав від татар?

Що було характерним для татарського коня? («...Татарський кінь уміє по-майстерному плавати, і хлопець не боявся анітрохи, що кінь утопиться»)

Якими тепер уявляв хлопець татар всупереч розповідям діда? («Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою силою, що її ніхто не переможе»)

3.8. Робота над ІІ розділом повісті.

Виразне читання окремих цікавих епізодів розділу.

Тема: знайомство Павлуся з козаком Непорадним, зустріч хлопця зі своїм братом Петром.

Ідея: уславлення козацької доброти, чуйності, благородства; поважного ставлення одне до одного.

Основна думка:

Свиридова могила — місце, що єднає минувшину і час, який відбувається у творі.

Сила і мужність козаків у їх згуртованості, підтримці одне одного, взаєморозумінні.

Композиція.

Експозиція: опис українського степу, розповідь про роль Свиридової могили для козаків, знайомство з козаком Семеном Непорадним. Зав'язка: незвичайна зустріч Непорадного з Павлусем. Розвиток подій: опис побуту і дозвілля козаків. Кульмінація: зустріч Павлуся з братом Петром.

Розв'язка: після перепочину козаки вирішують здійснити наступ на татар.

Сюжет.

Опис українського степу. Розповідь про роль Свиридової могили для козаків. Семен Непорадний знімає з коня пораненого Павлуся, надає йому притулок.

Приїзд козацького загону, в якому служив Петро, брат Павлуся. Зустріч братів. З розповіді Павлуся Петро дізнається про пожежу в Спасівці та трагічну долю своїх рідних. Дід Панас лікує Павлуся. Козаки вирішують вранці наздогнати татарське військо і здійснити напад на нього.

Обговорення змісту ІІ розділу повісті за питаннями:

Яким уявлявся степ Павлусю? («Оболонь вкрита травою, що вам сягає до пояса. Між травою квіти аж хапають за очі своїми кольорами. А гляньте довкола себе... Ніде краю не видно. Обрій неба, наче вижолоблена півкуля, кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лише мурашники видно. А поїдете десять миль в який-небудь бік — те саме й те саме... ні краю, ні берега») Для чого, на ваш погляд, А. Чайковський так докладно описує красу степу?

Яке значення мала Свиридова могила для козаків? («...Старші козаки знали, де стоїть Свиридова могила, і кожний до неї потрапить, хоч би і вночі. Тому-то частенько козаки умовлялись збиратися на Свиридову могилу як на місце, де можуть напевно з'їхатися. Тут і річка під боком, де можна напоїти, і трава тут краща для випасу, і кущі над річкою, де при нагоді і сховатися можна»)

Що означала заграва, яку побачив козак на заході вранці? Як він зреагував на неї?

Знайдіть у творі опис зовнішності козака Семена Непорадного. («...Був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка була подерта і замащена та на грудях широко розхристана. Звідки визирали широкі косматі та на сонці засмаглі груди. Миючись, засукав рукави поза лікті й показав жилаві руки з п'ястуками, мов довбеньки») Про що він свідчить?

Які імена отримували козаки на Січі? («На Січі давали кожному ймення, з яким не розлучався вже до смерті. Хоч би як козака негарно назвати, він цього не соромиться. Козаки говорили: «Не ймення тебе красить, а ти його краси». Найбільш чванився козак тим, коли на ділі довів, що він не є таким, яким його при першій нагоді прозвали»)

Через що Непорадний не розводив увечері вогню?

Як Павлусь зустрівся з Непорадним? Про що хлопець розповів козакові?

Для чого, на вашу думку, татари, коли захопили село Спасівку, запалили його з чотирьох боків?

Яку допомогу надав козак Непорадний Павлусю?

На підставі чого Непорадний вирішив, що для татарина основною цінністю був не втікаючий Павлусь, а кінське сідло?

Як відбулася зустріч Непорадного з півсотнею козаків?

Чим був корисний дід Панас у козацькому гурті? («...Стріляв з рушниці так, що птиці під час льоту не промахнув. До того він знав лічити рани зіллям, та через те радо приймали до гурту»)

За яких обставин Павлусь зустрівся зі своїм братом Петром? Про що між ними відбулася розмова?

Чому дід Панас застеріг козаків від необдуманого нападу на татар? («Та ось воно говориться: не скачи у воду, як не знаєш броду. Ми не знаємо, скільки поганців є. Я гадаю, що їх буде більше, як нас. Коли б менше, вони б не наважилися нападати на Спасівку»)

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

розділ твору

Село Спасівка знаходилося на правому березі: а) Самари; б) Дніпра; в) Каяли.

Яка історична епоха відображена у творі?

а) Кріпацтва; б) боротьби українського народу з монголо-татарами; в) сучасність.

Посередині села можна було побачити:

а) велику крамницю; б) дерев'яну школу; в) дерев'яну церкву.

На місці, де розбудувалося село Спасівка, ріс: а) густий ліс; б) терновий гай; в) яблуневий сад.

Через що село називалося Спасівкою?

а) Люди оселилися саме на свято Спаса; б) на честь героя-спасителя; в) оскільки жінки цього поселення пекли найсмачніші паски.

Спасівчани мали славні на цілу Задніпрянщину: а) пасіки; б) ліси і гаї; в) грушеві сади.

Дід Андрій вважав своїм обов'язком привчити Павлуся до: а) ведення домашнього господарства; б) ковальської справи; в) лицарського ремесла.

У минулому дід Андрій був:

а) гончарем; б) ковалем; в) козаком.

Хто із святих мав захистити городину від сарани? а) Микола; б) Покрова; в) Василь.

Що сталося з дідом Андрієм внаслідок боротьби з татарами? Його було: а) забрано в полон; б) вбито; в) покалічено.

Яким чином Павлусь віднайшов можливість утекти від татар?

а) Переліз через огорожу села; б) переховуючись тернових кущах; в) за допомогою коня, який лишився без догляду загарбників.

Чому дозорець-татарин побачив втікаючого Павлуся? Бо хлопець: а) був у білій сорочці; б) голосно вигукував про помсту ворогові; в) коли біг, розбив глек.

розділ твору

Про красу українського степу люди:

а) співали у піснях; б) складали поезії; в) розповідали багато цікавого.

Свиридова могила — це місце, де:

а)            козаки частенько могли з'їхатися для зустрічі;

б)            сховані татарські скарби;

в)            можна було побачити безліч красивих квітів.

На Січі Семен Непорадний славився:

а) чоловічою красою; б) неабиякою силою;

в) вмінням красиво співати і розповідати цікаві легенди.

Непорадним Семена називали через те, що він:

а) був небалакучим; б) помилявся у своїх порадах; в) в якійсь зустрічі з татарином не вмів собі дати ради.

Ймення козакам давали:

а) на Січі, ні у кого про це не питаючи; б) під час церковної служби; в) старці, які брали участь у військових похоронах.

Прокинувшись вранці, Непорадний вирішив приготувати: а) уху; б) кашу; в) суп.

У сідлі коня, на якому Павлусь втік від татар, Непорадний знайшов:

а) гроші; б) золоті речі; в) смарагдове каміння.

Козаки до свого гурту прийняли січового діда Панаса, бо він:

а) знав, яким зіллям лікувати рани; б) потребував сторонньої допомоги; в) вмів смачно готувати їжу.

Серед козаків Павлусь зустрівся з:

а) козаком-земляком; б) братом Петром; в) хлопцем такого віку, як він:

Який художній засіб використав автор у фразі: «Ось чого Петро сумний був, мов сова в полудень»?

а) Інверсію; б) метафору; в) порівняння.

Скільки козаків приїхало до місця перебування Непорадного? а) Сто; б) п'ятдесят; в) тридцять один.

Кому з героїв твору належить наступна думка: «Я бачу, що в татар вартніше сідло, ніж сам кінь з татарином»?

а) Діду Панасу; б) Семену Непорадному; в) діду Андрію. Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 0,5 бала.

2. Робота на картках Картка № 1

Доведіть, що свої помешкання люди села Спасівка будували для власної зручності, захищаючись від татар.

Чому, на ваш погляд, козаки говорили: «Не ймення тебе красить, а ти його краси». Висловлюючись, наведіть переконливі обґрунтування.

Художній засіб, який А. Чайковський використав у фразі: «Сонце ж уже підійшло високо й озолотило своїми променями степ», називається: а) анафорою; б) епітетом; в) метафорою.

Картка № 2

Дослідіть, яке значення мав дід Андрій у вихованні свого внука Павлуся? Свої думки підтвердіть, посилаючись на зміст твору.

Чому, на ваш погляд, А. Чайковський називає могили в степу дороговказами? Чи була такою Свиридова могила? Власні думки обґрунтуйте, наводячи переконливі факти з твору.

Скільки років було діду Панасу?

а) Вісімдесят; б) дев'яносто; в) сто.

Картка № 3

Доведіть, що козак Семен Непорадний — добра, щира, милосердна людина. Власні міркування підтвердіть фактами з твору.

Вмотивуйте, через що дід Панас, зважаючи на свій вік, виявляв бажання постійно перебувати у гурті козаків і пересуватися з ними?

Дід Панас «волочився з козаками, граючи на...»: а) скрипці; б) бандурі; в) сопілці.

VІ Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІІ Домашнє завдання

Опрацювати ідейно-художній зміст ІІІ, ГУ розділів повісті, підготувати (за бажанням) малюнки на одну з тем: «Краса українського степу»; «Щасливе життя мешканців села Спасівка»; «Мій улюблений герой повісті».

Зміст

1. Вступ ---------------------------------------------------------------------------------------2

2. Методичний коментар щодо використання притчі, як навчально — виховного засобу на уроках словесності -----------------------------------------------------------4

3. Способи використання притчі , як навчального та виховного засобу підвищення ефективності уроку словесності --------------------------------------14

4. Висновки --------------------------------------------------------------------------------24

5. Список використаної літератури----------------------------------------------------25

6. Додатки -----------------------------------------------------------------------------------26